Про віру, що зусилля не марні
2026
Думаю, що кожен із нас може згадати історії з життя або принаймні з книжок про людей, які продовжували жити, працювати, щось робити завдяки тому, що вірили. Вірили, що їхні зусилля не марні, що зрештою все вдасться. Віра допомагала їм продовжувати діяти, триматися обраного курсу, а іноді й виживати.
«Головне — це вірити», — думав я, аж доки віри не стало.
Я вже багато років працюю в реабілітації в Україні. Окрім роботи з пацієнтами, намагаюся впливати на саму систему.
При цьому я більше не вірю, що ці зусилля принесуть зміни. І все одно продовжую їх докладати.
Нащо тоді щось робити, якщо не віриш в успіх? Мені здається, це якраз те питання, над яким варто подумати.
Я думав... І моя відповідь зараз така: я роблю це не тому, що вірю в успіх, а тому, що вважаю це правильним.
Ми звикли говорити про віру як про підставу продовжувати. Але дія може бути моральною позицією, а не ставкою на результат.
Не обов’язково переконувати себе, що все вдасться, щоб обирати, як ти хочеш жити, як працювати і якою людиною бути.
А що тримає вас, коли віри вже немає?
