Думав. Вирішив. Написав.

Пару місяців тому, я зробив декілька резонансних публікацій, що стосувалися корупційних ризиків в МОЗ, НСЗУ, деяких приватних реабілітаційних закладів та осіб.

Публікації в фейсбук, ви скажете то просто увагу зловити? Чому не написав офіційного листа?

Ну... бо в наш час, соцмережі стали стійкою частиною життя. В соцмережах не тільки засмучені підлітки плачуть про нещасне кохання, а часто й великі політики перевертають фондові ринки з ніг на голову однією публікацією. А писати листа лисиці, щоб повернула курчат додому...таке собі заняття.

Окрім загального поширення у більше, як 150 тисяч переглядів, сотень репостів, я отримав значну підтримку багатьох свідомих людей, але... на додаток було набагато більше прокльонів, зневаги, звинувачень, образ. Цікава реакція на правду, якщо чесно.

Чи бачили посадові особи мої дописи? бачили. Чи обіцяли реакцію? обіцяли і не тільки мені. Чи реакція була? Здивуєтеся, але була. Реакція, після якої підняті до розголосу ситуації стали ще гірші.

Троє... ТРОЄ друзів запитали мене, чи планую я купити бронежилет, щоб бути у безпеці?! Я не думаю, що обговорювані теми були прямо на стільки серйозні, але така оцінка ситуації з їх боку, змусила мене задуматися.

Паралельно з цим, в моєму житті сталася подія, що не була пов'язана з вищезгаданим. Насправді дріб'язок, але після якого, я на власному досвіді відчув, що правова система України теж потребує вдосконалення і що після своїх гучних заяв, я можу розраховувати тільки на себе.

"Та котись воно під три чорти!" - Подумав тоді я. Ну якщо не потрібно це людям, ну не хочуть люди правди, то нащо воно мені? Пишу ж все це я не для себе особисто. Відпустив я і пішов.

Відпочинок задався. За два місяці я реалізував декілька класних задумів-проектів, які хотів зробити давно та зосередився на клінічній практиці.

Але... З голови моєї не виходила розмова з одним моїм другом, який питав мене для кого я все це роблю. І що ж... Уявіть, любі друзі, що всі мої критичні дописи не для всіх. Не для того, щоб змінювати вже сформовані особистості з багажем життєвого досвіду. І точно не для тих людей, що втратили залишки совісті та чий розсуд затьмарила влада. Пишу я для тих, хто думає так само, як я. Пишу я для того, щоб люди з думками схожими знали, що вони не одні. Бо змінити сьогодення ми зможемо навряд, але об'єднавшись, зможемо виростити тих, хто стане майбутнім України.

А отже, продовжимо почате.

Наразі стратегія моїх дій буде змінена і зосереджена на виробленні механізмів впливу на нашу процвітаючу систему дитячої реабілітації.

Що можете зробити ви? написати мені та долучитися до процесу не тільки словом, а й ділом.