Гонитва за пацієнтами і якість реабілітації

В безкінечній гонитві за пацієнтами, яких в Україні і так набагато більше, ніж можуть якісно покривати фахівці з реабілітації і лікарі, ситуація часто доходить до неймовірних за масштабом, хоч і традиційних для України прагнень бути унікальним. Унікальним, в першу чергу, в тому, як ти називаєшся і який папірець про навчання у «розкрученого» тренера маєш. І ця ситуація в професійній спільноті набирає такого оберту і загальної згоди, що це стає нормальним і ледь чи не обов’язковим.

Ти не можеш просто бути педіатром і допомагати дитині з їжею — маєш обов’язково стати сертифікованим фахівцем з грудного вигодовування.

Ти не можеш бути просто ерготерапевтом — маєш стати цілим «сенсорним інтегрологом», щоб розуміти сенсорні системи.

Ти не можеш бути звичайним фізичним терапевтом і допомогти дитині навчитися рухам — маєш стати Войта-, Бобат-, Вомбат-терапевтом...

Таке враження, що ти не можеш бути просто людиною, а маєш отримати сертифікат «зірочки з неба».

Але я скажу так:

Ти можеш бути!

Просто хорошим фахівцем.

Цього достатньо.