То куди прямуємо, колеги? (БПР)

Компанія людей, які волею долі зараз опинилися дотичними до розвитку реабілітації й фізичної терапії, дуже люблять показувати звіти про свою роботу у цікавій формі. Є такий вислів: важливо не те, що копали, а те, що викопали.

Так от, їхні звіти часто виглядають як переліки проведених навчань, ухвалених законодавчих актів чи створених робочих груп.

Але хотілося б бачити у звітах не те, що робили, а що реально змінилося — для фахівців, для пацієнтів і їх взаємодії.

І ось кілька прикладів, варті вашої уваги.

Безперервний професійний розвиток і система балів, яка мала б мотивувати фахівців навчатися, насправді перетворилася на фіктивну процедуру, яку було запозичено у лікарської спільноти. Адекватні спеціалісти й так постійно вчаться, а ті, кому нецікаво — просто купують потрібні курси. У результаті це створює додатковий примус і навантаження для тих, хто справді працює й росте.

Інструменти оцінювання у фізичній терапії — ще один приклад. Ми маємо мінімальну кількість валідизованих шкал, але фахівців зобов’язують їх застосовувати для кожного пацієнта, навіть коли це не має сенсу. У результаті люди просто заповнюють таблиці “для галочки”, втрачаючи час, який могли б віддати реальній роботі з пацієнтом. Фахівці мають самі вирішувати, які інструменти чи шкали застосовувати з конкретним пацієнтом, виходячи з поставлених цілей, а не дотримуватись стандартного списку для всіх.

Третій момент — кодування за МКФ. Реалізоване в незначній кількості країн із зрозумілих причин, в Україні його впровадили обов’язково, але ніхто не може пояснити, чим це реально покращило роботу фахівця чи послугу для пацієнта. Лікарі фізичної та реабілітаційної медицини перетворилися на писарів, змушених заповнювати тонни електронної “макулатури”, замість того щоб бути біля людини, якій допомагають.

І це ще не все.

Ще можна згадати про ліцензування фізичних терапевтів і про монопослугу...

А також про те, що фізичним терапевтам — ФОПам фактично забрали можливість співпрацювати з Міністерством соціальної політики, відрізавши їх від частини пацієнтів, які потребують допомоги.

І поки професійних фахівців змушують боротися з паперами, інша сторона “ринку реабілітації” живе зовсім за іншими правилами.

Натомість “альтернативна” медицина, гадалки, костоправи — залишаються в шоколаді.

На них усі ці нові десяти-томні вимоги не поширюються.

Вони спокійно реєструють КВЕД 86.90 і далі працюють у реабілітації, як ні в чому не бувало.

Без складнощів. Без перевірок. Без контролю.

Школи остеопатії безперешкодно отримують дозволи на надання балів БПР.

І це вважається нормальним.

Виходить, що фахівці, які витрачають роки на навчання та практику, змушені звітувати за кожен бал, тоді як представники псевдонапрямків легалізують себе через ту саму систему БПР.

Реальні фахівці задихаються в бюрократії — звіти, таблиці, нескінченні форми.

А “шарлатанські” реабілітаційні заклади, у яких дітям ставлять голки в голови “для корекції чакр”, спокійно продовжують працювати.

І часто це відбувається в межах державних програм, що фінансуються з наших податків — через Національну службу здоров’я України та Міністерство соціальної політики.

Контролю на них немає.

Зате є розвиток.

Вони відкривають нові філії, нові клініки, розширюються, і все — без жодних перешкод.

І тут виникає запитання, яке важко не поставити:

на кого насправді працюють усі ці зміни, які так гучно декларуються?

Так, я не виключаю, що можливо, це моя суб’єктивна думка, і насправді всі описані вище мною явища дійсно допомогли зробити роботу зручнішою, а послуги — якіснішими, а живемо ми в казковій країні й літаємо на рожевих єдинорогах навколо веселки.

Але я хочу, щоб моя позиція була почута вами, мої дорогі колеги.

Бо якщо і надалі буде продовжуватися пасивність та мовчання спільноти, то рішення будуть прийматися за вас.

Тому долучайтеся до процесу змін. В закладах, де ви працюєте, в бесідах між собою, на навчаннях і тренінгах, на конгресах не мовчіть.

Думки, пропозиції - залишайте в коментарях.